Трудности перевода: слова складаються в вірші

О мила жінко, в цій корчмі знайомій
ніяких змін. На стінах мазанина
та ж сама. Як і ціни. А вино -
гадаю, теж - не краще і не гірше.
Нема прогресу. Гарно, що нема.
Пілот, що возить пошту, в самоті
горілку глушить, ніби гнаний янгол.
За скрипкою, по пам'яті старій
душа мандрує. Бачу за вікном
сніг на дахах, незайманий, як дівство.
Вже сутінки. На вежі дзвін гуде.
Чому брехала? І чому мій слух
не відрізняє вже брехні від правди,
а тільки вимагає слів нових,
яких не знаєш ти - глухих і темних,
але таких, що вимовити може,
як і раніше, тільки голос твій.
(Перевод А. Секретарева)

Мовчи і крийся, і таї
Думки і почуття свої.
Хай у душевній глибині
I сходять, і зайдуть вони,
Мов зорі ясні уночі.
Милуйся ними і мовчи!
Як серцю виказать себе?
Як іншим зрозуміть тебе?
Ти думку висловиш – і вмить
Уже неправда в ній дзвенить.
О, не мути джерел ясних;
Мовчи, мовчи, живись од них!
В собі самому жити вмій.
Є цілий світ в душі твоїй
Таємно-чарівничих дум;
Їх заглушúть базарний шум,
Їх промінь денний осліпúть;
Хай серце слухає й мовчить.
(Перевод М.Вороний)

Вже лютий. Взять чорнила й плакать!
Рядки сльозою окропить,
Поки іще рокоче мряка
І чорним полум'ям горить.

Дістати бричку за шість гривень
Та через дзвін і стук коліс
Поїхати туди, де ливень
Іще не змив зимових сліз.

А там граки, як чорні груші,
З дерев зриваються брудних,
І смутком огортають душі
Тих, хто подивиться на них.

І тут уже чорніють плями,
І вітер рветься на душі,
І випадково, між сльозами,
Слова складаються в вірші.

(Перевод И.Зубкова)

Край лукомор'я дуб росте зелений;
Та золотий ланцюг повився навкруги:
Щодня, щоночі кіт навчений
По ланцюгу кружляє залюбки;
Іде праворуч – тихий спів заводить,
Ліворуч піде – казку повіда.
Дива небачені: там лісова людина бродить,
І спить русалка наче немовля;
Там по затьмарених стежинках
Відбилися сліди нечуваних страхіть;
В сирому лісі там хатинка на курячих ніжках
Без вікон, без дверей стоїть;
В примарах там ліси й долини;
А на світанні хвиля лине
На берег дикий між піщаних гір,
Під тридцять козаків завзятих
Сухими з хвиль виходять як брати,
Та ще й дозорець їх морський;
А юний принц неначе мимохідь
Полонить грізного царя; щоб потім вбить
А іншим разом серед хмар перед народом
Через ліси, через моря
Чаклун несе богатиря;
Ніхто не знає скільки часу
В темниці там царівна плаче,
І поки там царівна тужить,
Лише облізлий старий вовк їй вірно служить;
Коли розступляться ліса і світ гудить,
Тоді за мить з Ягою ступа пролетить;
А що там під землею? О-о-о!
Там вурдалак Кощій над златом чахне;
Москальский дух… Там Руссю пахне!
І я там був, і мед та піво пив;
Край моря бачив дуб зелений;
Під ним сидів, та кіт навчений
Насцяв мені на светру, гад.
Але своїх казок мене навчив.
Одну згадав я, добрі люди,
Нехай для вас ця казка буде…
(Перевод В.Фокина)

Сьогодні тануло, сьогодні
Стояла я біля вікна.
Ум – тверезіший, груди вільні,
І заспокоєна сповна.

Чому, не знаю. Справді, мабуть,
Душа стомилась до кінця,
І брався в нехіть – досить слабо
Рука тримала олівця.

Я так простояла – в тумані –
Далека від добра і зла,
Мій палець тихо барабанив,
Будив ледь чутні дзвони скла.

Не краще і не згірш душею,
Ніж перший зустрічний: ось цей,
Калюжа в перламутрі, з неї
Звід неба хлюпнув до очей,

Ніж у німім польоті пташка
І пес, якого чорт поніс.
І навіть в злигоднях співачка
Мене не довела до сліз.

І забуття мистецтво миле
Дісталося в душі межі.
Чуття велике, і щосили,
Сьогодні тануло в мені.
(Перевод М. Низовцова)

Послухайте!

Послухайте!
Якщо зірки засвічують —
виходить — це комусь треба?
Виходить — хтось хоче, щоб вони бýли?
Виходить — хтось називає ці плювочки
перлинами неба?
І, надриваючись,
у заметілях полуденного пилу,
ввірвається до Бога,
спізниться боїться,
плаче гірко,
цілує йому жилясту руку,
просить —
щоб неодмінно була зірка! —
присягається —
не витрима цю беззоряну муку!
А потім
ходить ззовні спокійний,
та весь тривожний.
Говорить комусь:
«Адже тепер тобі нічого?
Не страшно?
Без ліхтаря?!»
Послухайте!
Адже, якщо зірки
засвічують —
виходить — без них комусь не можна?
Виходить — це необхідно,
щоб кожного вечора
понад дахами
загорялась хоча б одна зоря?!
( Перевод Н.Сысойлова)

Ніч, вулиця, ліхтар, аптека,
Безглузде світло – просто тьма.
Живи іще хоч четверть віку –
Все буде так. Кінця нема.

Умреш – начнеш усе спочатку,
Як в старину повтори, чар:
Ніч, брижі на каналі шатні,
Аптека, вулиця, ліхтар.
( Перевод М. Низовцова)

Відгомоніла золота діброва
Березовим веселим говірком,
І журавлі летять в печалі знову
В заморську даль безжальним косяком.

Кого жаліти? Кожний в світі в мандрах –
Пройде, ввійде і свій залишить дім.
Вчорашнім марить коноплянка марно
З широким місяцем над ставом голубим.

Стою один, кругом рівнина гола,
А журавлів відносить вітер вдаль,
Думок про юність сповнений до болю,
В минулому ніщо мені не жаль.

Не жаль років, розтрачених даремно,
Не жаль душі і кипені бузку.
В саду палає горобина марно,
І навертає холодом сльозу.

Не обгорить палаюче намисто,
Від жовтизни не пропаде трава,
Як з дерева спадає тихо листя,
Сумні я так розтрачую слова.

Я не сказав нічого вам нового:
Мете часів безжалісна мітла…
Скажіть собі… так золота діброва
На рідній мові вам розповіла.
( Перевод М.Низовцова)